Про українські умови і коронавірус в біатлоні

Про закатку в Буковелі

Ми там постійно тренувалися, тому 4 тижні пройшли легко. Навіть не помітив, що є жорсткі карантинні обмеження. В Буковелі поліція запитувала одразу, як кудись ішов: «Ти куди? Чого? Ми передаємо по рації, що тебе зустрінуть». Можна було пересуватися в магазин та з магазину. Охоронці задовбували настільки, що не хотілося виходити зайвий раз.

Коли бігаємо, організм звикає до швидкості і серцево-судинна система в збудженому стані. Не можна різко обрубувати, зупинитися й нічого не робити. Ми поступово зменшуємо навантаження, робимо закатку, катаємося на низькому пульсі в своє задоволення. Також можна відпрацьовувати певні техічні елементи, якщо з ними є проблеми.

Коли потрапив туди, то жорсткого карантину ще не було. Там був офіційний збір, всі роз’їхалися. Але вирішив залишитися зі сім’єю там, президент федерації забезпечив житлом. На тренуваннях нас було лише двоє – я і Тарас Лесюк, тому ніяких карантинних норм порушено не було. Говорили про Буковель з Санітрою – він планує зимою в паузах між етапами їхати готуватися туди. Щоб проводити якісь змагання, говорити рано. А от такі міні-збори – цілком добре.

Про коронавірус в біатлоні

Я не панікер. Стараюся спокійно й з холодною головою до всього ставитися. Ситуація з коронавірусом теж цього стосується. Просто стараюся дотримуватися рекомендацій та заходів, які були введені.

Карантин нас так і не наздогнав, якщо говорити про сезон. В Італії його ввели через 2-3 дні після того, як ми поїхали з чемпіонату світу. В Чехії не було глядачів, ми поїхали звідти – ввели жорсткий карантин. Як приїхали у Фінляндію, нам сказали, що етапу не буде. Дехто зрадів, хтось засмутився, а комусь – по барабану. Я засмутився, бо кожен старт – можливість боротися за очки та призові. Ми тренуємося не для того, щоб пропускати гонки. Якщо ти в хорошій формі, хочеться стартувати весь час.

У цій ситуації багато хто панікував, всіх не згадаю. Один з головних панікерів – Юрай Санітра. Він, як тільки чув, що старту не буде, то одразу починав говорити про катастрофу. Одразу панікував. Коли йому сказали, що є чартерний літак у Словаччину, то він довго не думав – попрощався зі всіма й полетів.

Про умови в Україні

Зараз ми дуже залежимо від зборів закордоном. Якщо не їздити туди, займатися на потрібних нам місцях та стадіонах, то наш рівень почне падати. Але один рік вдома можна потренуватися, тут провести добрі збори. Якщо влітку є 5-6 зборів, то 4 в Україні можна провести. Умови є, але під них треба дуже сильно підлаштовуватися й витискати максимум. Нам потрібна ж не лише лижероллерна траса й стрільбище, а й тренажерні зали, гребля. Треба, щоб все було разом.

В нас крутий біатлон, хоча зрозуміло – ми не топ-команда, нам бракує умов в Україні. Ми можемо видати суперові гонки чи провести стабільний сезон, але весь час бути на цьому рівні не виходить. Якщо цих умов немає, то такі результати – швидше виняток. Є хороші спеціалісти, функціонери, знаходяться гроші, їдемо на збори закордон і даємо результат.

Ті ж французи показують результат в 21 рік. Ми в юніорах не можемо показати результат, бо тренуємося вдома, нікуди не виїжджаємо. Тому нам треба не 2-3 роки, щоб вийти на медаль чемпіонату світу, а 10. Так було і в мене.

Влітку кайфую від навантажень та тренувань. Коли ставиш певну ціль, а воно в тебе виходить. Тоді отримуєш кайф. Буває таке, що йдеш у крос-похід на 50 кілометрів. Ти кайфуєш від втоми й того, що зробив. Що стосується зими, то це про переживання перед кожним стартом. Коли контактні гонки, коли виграєш або навіть програєш у крутій боротьбі.

Про крутість роботи під керівнцтвом Санітри

Юрай працює не перший рік – вже чотири. Результати прийшли лише рік тому. Одна з великих переваг в тому, що йому дали час і можливість самому підібрати помічників. Він взяв управління командою під свій контроль.

Не треба бути супер-тренером у методиці, щоб показувати результат. Достатньо добре організувати процес. Він дуже весела людина, після тренувань у нас багато позитиву, нема важкості, нормальне спілкування. Немає такого, що приходиш в кімнату і хочеш забути про цих людей, бо вони тобі набридли. Немає жодного напрягу.

Не знаю точно, чи призначать його тренером ще й жіночої команди. Може бути й момент з розпорошенням на дві команди, через що може постраждати чоловіча збірна. Структура команди може розсипатися. Наші результати стали кращими, тому що є монолітна команда й командний дух.

Але володію інформацію, що він тренуватиме максимум 5 жінок, а не всю команду. І нас семеро – разом 12. Юраю під силу нас всіх зібрати. Бачу більше плюсів з цього, аніж мінусів. Та ж підготовка до змішаних естафет. Юрай вирішуватиме, яку спортсменку ставити на старт, бачитиме їх якості. Також ми тренуватимемося разом. Схоже було в італійській команді, яка завжди брала призові місця в змішаних естафетах. І там лише четверо спортсменів хорошого рівня – якраз двоє чоловіків та жінок. Від решти там прірва у результатах. В їхніх команді тренувалися лише четверо, а решта – команда Б.

Дуже добре також, що логістикою та організацією всього процесу займатиметься одна людина та її штаб. Централізація та єдиний контроль – підтримую таке.

Про зміну поколінь

В чоловічій збірній зміна поколінь вдалася простіше, ніж у жінок. Санітра добре підготував молодих спортсменів, які підтягуються до нас. Буде не так болісно, якшо я, Прима чи Семенов завершимо кар’єри. За декілька років хлопці підтягнуться.

Інше питання, що за Лесюком, Дудченком і Доценком вже нікого нема – цього року юніори дуже провально виступили. Там велика прірва. Треба готувати. Це показник того, що в нас нема де тренуватися. Молоді спортмени не мають змоги їздити на тренування закордон.

Плюс брак хороших тренерів, це велика проблема. У нас виходить так, що ніхто не хоче працювати з дітьми. Хочеться одразу працювати в команді, при хороших умовах. Розумію це – умови в спортивних школах жахливі. Ніхто грошей на обладнання не дає, а результати треба показувати. Тому там працюють ті, хто ніколи не був при командах, не має досвіду.

Тренер не бачить сучасних варіантів, а тренує по методичках. Додайте сюди ще мінімальну зарплату, з якої треба ще вкладати гроші в спортсменів.

Про квартиру та владу в Україні

Ситуація за рік не змінилася. Місцева влада не хоче йти на контакт у цьому питанні. Рік тому президент змінювався, Верховна Рада – нікому не було до цієї справи. Зараз теж проблема в країні – і хто ж почне це питання піднімати? «Розумієш, у нас коронавірус в країні», – і так поки немає ніякого прогресу, тільки все на словах.

Уже став чемпіоном світу, а всі просто морозяться. Хіба що Олімпіаду вигравати – тоді вже точно. Поки тільки слова і обіцянки. Місцева влада почне розповідати: «Ти розумієш, ти не зовсім тернопільський». І всяку таку хрінь. Це смішно слухати.

Не відчуваю покращення в побутовому плані після зміни влади в Україні. Не бачу, щоб ті ж дороги будувалися такими темпами, як це було в попередні роки. Може, будуються хіба дороги, по яких я не їжджу. В країні щось та й змінюється, але глобальних змін, які нам було обіцяно, на які люди повелися, я не бачу. Щодо спорту – також було багато обіцянок, але з тією ж квартирою питання не вирішилося.

Єдине – Жан Беленюк підіймає цю тему час-від-часу й усе. Треба сказати, що нам в рази збільшили президентську стипендію за видатні досягнення. Ось і все покращення в спорті, яке я знаю.

Про те, як цікавиться політикою

Я цікавлюся політикою, це правда. Є спортсмени, які включають дурачка і кажуть, що нічого не розуміють. Є такі, що справді не розбираються в політиці. Якщо брати нашу команду, то цією сферою справді мало хто цікавиться. В основному це чутки, десь щось почув і давай: «Оцього треба гнати. Оце все не так». Більшість так. Але є й люди, які справді розбираються в ситуації.

Для мене чітко зрозуміло, що на сході України йде війна, Крим анексовано, а Росія – агресор. Як це зрозумів? Все почегово йшло. Спершу анексували Крим, потім Путін дозволив вхід військ на територію України. Хоча спершу цього не визнавалося – повстанці там якійсь, «это были наши, но за спинами – ваши». Потім логічно – захотілося мати коридор до Криму. Я старався читати іноземні ЗМІ, а також наші. Заглядував і на проросійські ЗМІ, щоб мати інформацію звідти, а не лише з однієї сторони. В мене склалася думка про агресію Росії. Вважаю, що вона цілком правильна.

Моя дружина не з Росії, а з України – з Ужгорода. У 8 років переїхала жити в Росію, її батько звідти. В мене ніколи не було з нею питань щодо анексії та агресії Росії. Вона вільно спілкується українською, деколи мене поправляє, бо русизми використовую. Вона чітко такої ж думки щодо ситуації, що і я.

Про Логінова

Ситуація з Олександром Логіновим в Антхольці – це було вже занадто. Якщо ви хочете, щоб конкретно Логінов або будь-який інший спортсмен, якого ловили на допінг, вже не виступали – змініть правила покарання за різні види допінгу. Якщо ви так хочете – поміняйте, ініціюйте комісію, щоб його вже вигнали повністю. Не на два чи чотири роки, а довічно. Допустив він помилку чи це була система допінгу в Росії – це не має значення зараз. Його могли поставити перед вибором – або вживаєш і будеш у команді, або можеш іти. Я цього не знаю.

Але тиск під час змагань … Було видно, що це навмисна психологічна давка. У день перед стартом, о 6 ранку, до нього завалюються з автоматами карабінери, наставляють автомати, кажуть не рухатися і він сидить на ліжку, поки його обшукують. В день старту так не робиться. Якщо ми боремося за чистий спорт, то прийдіть в день відпочинку, коли йому не треба нікуди готуватися і робіть свою справу.

Як на мене, це було занадто. Я не захищаю конкретно його або допінгістів – я теж проти цього. Але є правила і ми повинні їх дотримуватися. Його дискваліфікували, він своє відсидів. Якщо він зараз виступає, то Логінов відбув своє покарання – що ви від нього хочете? Думаю, що WADA його зараз добряче перевіряє.

Про допінг у Росії

Росія настільки знахабніла, що починає пожинати плоди своєї нахабності навіть у спорті. Мова про анексії, війни, тонни брехні, фейки, які вона поширює. Міжнародна спільнота просто не витримує того нахабства, а гроші у Росії вже закінчуються, щоб платити і відмазуватися.

У Росії така допінг-система спорту. Це не тільки по Логінову видно. Часто у російських топових спортсменів різко падали результати, або закінчували кар’єри незрозуміло чому. Це отака системна державна підтримка допінгу.

У мене рік після чемпіонату світу був божевільним у плані перевірок допінг-контролю. Вперше в житті приїхали до мене в Тернопіль, а на зборах перевіряли навіть по кілька разів. Розумію, що перевіряють, бо мають певні підозри, сумніваються. Але краще перевіряйте спортсменів, які показують видатні результати. Той же Йоханес Бьо незрозуміло як шалено виступає.

Про суперників на трасі

Дуже погано й зверхньо себе на трасі ведуть французи й дехто з норвежців, не буду називати прізвищ. Видно, що вони не поважають суперників. Підрізають, б’ють по палицях, змушують тебе зробити більше зусиль, щоб подолати певну частину траси.

Вони здавлюються з тобою, підрізають – мусиш або пропустити, або робити те ж саме. Але це не те, що потрібно робити на трасі.

Джерело

RelatedPost

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.