Найцікавіше, що вмістив у себе черговий європейський тур топ-ліг

Зимова перерва в топ-чемпіонатах остаточно підійшла до кінця (найдовше трималася Бундесліга), і це привід виходити з відпустки також і нашій традиційній рубриці. Хтось на минулих вихідних розвіяв останні сумніви щодо чемпіонства, хтось завдяки зимовому пiдсиленню подібні ілюзії зберіг – ну а дехто просто продовжив бути собою.

Матч уїк-енду

Дербі «Ліверпуля» та «Манчестер Юнайтед» – класика англійського футболу, а в даному конкретному випадку вона, мабуть, стала тією самою грою, яку будуть через десятиліття згадувати першою в контексті повернення на «Енфілд» чемпіонського титулу.

Офіційно-то «червоні» можуть гарантувати собі перемогу в грі з якимось прохідним суперником – і навіть не факт, що виграною, і навіть не факт, що своєю (чергова осічка «Ман Сіті» або «Лестера» може гарантувати титул команді Клоппа і без гри). Перемога першого кола над «городянами» була занадто давно, після неї команді в червоному потрібно було зробити ще дуже багато. А ось вічний суперник, який приїхав на «Енфілд» і зіграв при цьому добре, вийшов відмінною перевіркою для демонстрації причин, чому «Ліверпуль» стане чемпіоном Англії.

А «МЮ» і правда, не дивлячись на результат, зіграв добре. Незважаючи на результат, потрібно похвалити Сульшера за якісне використання своїх ресурсів: він навіть травму Рашфорда перетворив в додаткову перевагу, з Люком Шоу домігшись більш надійною гри при оборонних діях.

Але «Ліверпуль» показав себе як ідеальна Команда, яка разом атакує і разом утримує перевагу в рахунку. Перший тайм вони виграли по кутовим 8:0, і це той випадок, коли навіть покритикувати захисників за гол ван Дейка з кутового не виходить – це нормально, коли такий монстр верхової боротьби в одному випадку з восьми відправить головою м’яч у сітку. На початку тайму другого вони просто зносили суперника лавиною атак і тільки випадково не зробили перевагу в рахунку великим. А вже в кінцівці Салах і Мане, немов якісь юніори, покірливо поступалися місцем на полі, щоб команда мала більше шансів утримати перевагу.

Можливо, ван Дейк і заслужив Золотий М’яч менше, ніж Мессі. Може бути, ніхто з «червоних» свою дорогоцінний трофей так ніколи і не отримає. Але ідеал командної гри, розуміння кожного футболіста, де знаходиться його партнер, має дозволити «Ліверпулю» в найближчому майбутньому виграти ще багато титулів.

Гравець уїк-енду

Вже перший матч після зимової перерви міг прибити надії дортмундської «Боруссії» на чемпіонський титул. «Ауґсбурґ» Маркуса Шмідта, який в матчах міжсезоння менше трьох не забивав, вів 3:1 і в першому офіційному матчі року. «Джмелі» ризикували відстати від лідера вже на десять очок, і в такій ситуації Фавр кинув в бій головне січневе посилення – Ерлінга Холланда.

Результат перевершив найсміливіші очікування. За неповні сорок хвилин норвежець, який феєрив і в «Зальцбурзi», оформив хет-трик і дозволив Дортмунду вирвати перемогу. Більше того, результативними стали всі удари Холланда по воротах!

Ерлінг – нападник, який змушує замислюватися, в чому його фішка. Звірячий атлетизм, неймовірна техніка – все це точно не під нього. М’яча за майже сорок хвилин ігрового часу він торкнувся 14 разів – замало навіть для форварда. Але пошук вільних зон, розуміння, куди бігти і де чекати м’яч, у Холланда на якомусь космічному рівні. І дуже здорово, що для реалізації свого генія норвежець перебрався в клуб, який розкриває нападників (навіть той же хет-трик «Ауґсбурґа» в дебютному матчі за «Боруссію» оформляв Обамеянг) і чемпіонат, легендою якого є Герд Мюллер.

Примітна також фігура хлопця, якого Фавр випустив на заміну другим. Джованні Рейна не має ніякого відношення до воротаря тепер уже «Астон Вілли» – він син Клаудіо Рейни, який грав за ряд європейських клубів в кінці дев’яностих-початку нульових. У 2003-му роки батьки Джо і Ерлінга перетнулися в «Манчестер Сіті», а зараз історію іншого європейського клубу пишуть вже їх сини.

Мандрівники уїк-енду

У Франції в цей час розігрувався Кубок, і в силу ранньої стадії в ньому обійшлося без топ-протистоянь. Зате було все в порядку з самобутніми колективами, і в цій номінації не було рівних колективу «Сен-П’єруаз». Вперше за тридцять років в основній сітці Кубка Франції зіграв клуб із заморської володіння!

«Сен-П’єруаз» – команда з Реюньйону, що базується за дев’ять тисяч кілометрів від континентальної Франції. На початку січня остров’яни в рамках 1/32 фіналу вже літали через півсвіту грати з командою другого дивізіону «Нiор», добули сенсаційну перемогу і заслужили право опинитися на одній стадії турніру з «ПСЖ», «Ліоном», «Марселем».

«Чесно кажучи, ми трохи розчаровані, – сказав капітан «Сен-П’єруаз» після жеребкування. – Нам би хотілося потрапити на клуб вищої ліги і закінчити наш шлях саме так». Реальність же звела команду з острова зі скромним «Епіналем», який представляв четвертий дивізіон. Після перемоги над «Ньором» остров’яни пролетіли більше 9000 кілометрів додому, потім, до матчу 1/16 фіналу, знову подолали цей шлях – і, з огляду на, що єдиний гол пропустили в овертаймі, можна пов’язати це з фізичною втомою.

«Why always me» уїк-енду

Маріо Балотеллі в матчі «Брешія» – «Кальярі» заробив тринадцяте вилучення в кар’єрі. Рідкісний опорник добирається до двозначного числа червоних, а тут центрфорвард може до кінця кар’єри поборотися й за оновлення різних антирекордів.

Вилучення СуперМаріо в матчі з «Кальярі» не випливало з ходу гри і навіть не було вимушеним. Балотеллі вийшов на заміну, заробив попередження за фол на супернику і почав ображати суддю. Матч закінчився 2:2, при тому що в разі перемоги «Брешія» вибралася б із зони вильоту – а так «Кальярі» заробив перше очко за шість турів.

Гол туру

Жеремі Бога допоміг «Сассуоло» перевернути хід матчу з «Торіно». Після програного першого тайму івуарієць зробив гол сам, а після цього його команда провела переможний. До речі, при другому взятті воріт Бога відзначився гольовою передачею.

Джерело

RelatedPost

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.