Чому Збірна України з футболу побила всі свої рейтинги та передбачення вболівальників

Велике дійсно бачиться на відстані. Тому детально, на «молекулярному» рівні усвідомити і пояснити причини і передумови успіху збірної України, яка з блиском вийшла на Євро-2020, нам всім ще належить. Але вже зараз, відразу після белградського матчу збірної в останньому туру відбору, можна виділити кілька наріжних чинників, які призвели до такого знаменного успіху. Вони, ці фактори, матимуть як об’єктивний, так і суб’єктивний наліт. І це закономірно, адже потрібно брати до уваги не тільки видиму частину «айсберга», а й ту, що прихована від сторонніх поглядів.

Нова генерація футболістів

Після провального в усіх відношеннях для збірної України Євро-2016, з футболістів, які задавали тон в тій збірній, в національній команді зразка 2019 року залишилися дев’ятеро гравців (Пятов, Бойко, Сидорчук, Ярмоленко, Коноплянка, Караваєв, Степаненко, Коваленко і Зінченко). Однак, по-справжньому основними в команді Михайла Фоменка з цього списку були лише троє: Пятов, Ярмоленко і Коноплянка. Решта з різних причин, і через ніжний вік теж, на полях Франції своїми в «синьо-жовтій» команді не були. У нинішньому відборі на Євро в складі збірної від «покоління Ярмоленка» залишилися сам Андрій, його візаві по протилежному флангу Коноплянка, та Степаненко. Пятова «винесемо за дужки», так як воротар може собі дозволити при належному ставленні до справи виступати і в 35 років. Отож: дійсно потрібними в нинішній збірній України залишаються тільки двоє: Ярмоленко та Степаненко.

Решта – або перебувають в ролі запасних варіантів (найчастіше глибоко запасних), або назавжди пішли в тінь. На перший план в збірній вийшло покоління Зінченка. Крім захисника/хавбека «МанСіті», це Миколенко, Циганков, Матвієнко, Бурда, Малиновський, Шепелєв, Яремчук, Бесєдін. Та інші. Тобто, фактично половина нинішнього складу збірної – молоді, амбітні і вже майстровиті гравці, а не збиті льотчики типу самі знаєте кого, яких брали на Євро чотири роки тому переважно за красиві очі. Цим пацанам є куди рости, але головне – вони хочуть розвиватися, вдосконалюватися. Вони прогресують на очах. З цими футболістами, з якими поруч Степаненко, Ярмоленко, Кривцов і Караваєв, не кажучи вже про П’ятова, переживають не тільки другу молодість, але і другий шанс, можна і потрібно домагатися високих завдань. Талановите, адекватне і голодне до успіхів нове покоління збірної і стало однією з головних передумов успіху в відборі на Євро. Одним словом, можна сміливо констатувати, що хвороблива зміна поколінь для збірної України завершилася. Завершилася явно на нашу користь.

Андрій Шевченко

Зізнатися, свого часу далеко не всі були в захваті від призначення Андрія Шевченка на посаду керманича нашої національної збірної: у новоспеченого тренера не було досвіду, він не «убив» в собі гравця, та й з Михайлом Івановичем якось недобре вчинили. А тут ще поразка від Мальти в 2017-му, невдало проведений відбір на ЧС-2018. Загалом, питань до Андрія Миколайовича накопичилося багато. Але на всі виниклі питання тренер збірної України відповів за підсумками відбору до Євро-2020.

А тут якраз доречним для тренера виявився турнір під назвою «Ліга Націй», де Андрій Миколайович отримав можливість обкатати не тільки фактично нову збірну України, але і фактично нову тактичну модель. Шевченко довів, точніше, наочно продемонстрував, що він вміє вчитися, вміє проводити роботу над помилками. І що у цього наставника, окрім беззастережного авторитету, є така необхідна в тренерському ремеслі якість, як «чуйка». Інтуїція, тобто.

Тренерський штаб

Віддаючи належне нашому тренеру, обов’язково потрібно згадати і про його штаб. В першу чергу – про його двох найближчих помічників – Тасотті і Малдеру. Італійці привнесли щось нове в функціонування національної команди України. Ми якось звикли, що помічники головного в нашій збірній – або друзі молодості, або люди, які вдало розставляють фішки, або ж перші на розливі. В даному випадку все дійсно по-іншому. Здається, що на прикладі відбору-2020 з таким поняттям, як варіювання тактикою, вперше познайомилися не тільки вболівальники нашої збірної, а й деякі футболісти. Модель для гри вибиралася під конкретного опонента, під конкретного футболіста – і свого, і чужого. Опонент цей вивчався вздовж і поперек, враховувалася не тільки «чуйка», а й останні тенденції в світовому футболі, детально аналізувався стан кожного кандидата в збірну. Для цього наш тренерський штаб в пошуках оптимального складу перелопатив фактично дві футбольні команди (при Шевченку було задіяно в збірній 22 новачки). Тренерський штаб не побоявся ініціювати вельми делікатне питання з натуралізацією Мораеса, а перед цим – Марлоса. Дуже вдалим вийшов впроваджений трикутник в центрі поля (Степаненко, Зінченко, Малиновський). Квартет захисників обов’язково повинен не тільки захищатися, а й як мінімум починати атаки, а в ідеалі – розганяти їх, загострювати. Розкрився Яремчук, в якого Шевченко вірив ледве не сліпо.

На зовсім інший рівень вийшли Зінченко (ось де майбутній капітан збірної) і Малиновський, прогресує Циганков. Команда навчилася не тільки захищатися, а й грати першим номером. Не в останню чергу – через «вирощене» вміння пресингувати. Ну і, нарешті, наша команда могла собі дозволити зіграти за схемою 4-3-3 проти збірної Португалії.

Ще раз: проти чинних чемпіонів Європи на чолі з Кріштіану Роналду. У нашій збірній чудова атмосфера, для неї немає авторитетів на полі, команда відмінно готова і фізично, і морально. Як сказав не так давно Пятов, «я кайфую, коли перебуваю в збірній». І багато з усього цього – безпосередня заслуга саме Шевченка і його колег. Якщо деякі футболісти у збірній виглядають краще, ніж в своїх клубах, це говорить багато про що. Це дорогого коштує.

Фарт

Список передумов до успіху був би не повним без наявності такого фактора, як везіння. Щось подібне в нашій збірній останній раз спостерігалося ще при «ранньому» Блохіну – в 2005-2006 роках. Тоді Олег Володимирович навіть отримав негласний титул «фартовий».

Цей епітет можна застосовувати і щодо Андрія Миколайовича. Судіть самі. Перша гра відбору – проти Португалії – вісім ударів в площину по нашим воротах, але встояли. Спасибі П’ятову і «вищим силам». Гра в Люксембурзі – перемогли на останніх хвилинах завдяки «самострілу». Домашній матч проти Португалії, коли залишилися в меншості – за нас на останніх хвилинах зіграв ще й каркас воріт. З Сербією уникли поразки на останній компенсованій хвилині. У «товарняку» з Нігерією уникли поразки на останніх хвилинах, а естонців на цих же хвилинах перемогли. Це вже тенденція. Приємна тенденція.

У нашої збірної, крім суто профільних достоїнств і інструментів, з’являється везіння. З’явитися на рівному, точніше – порожньому місці, воно не може за визначенням. Потрібен базис. Адже Фортуна, як відомо, любить сміливих. Як мінімум. Отже, базис є. Нам би зараз не розтратити весь запас цього фарту, нехай він супроводжує нашу команду і на Євро.

Підтримка

Нинішня перша команда країни – немов улюблена дитина для будь-якої арени, де б наша збірна не проводила домашній матч. І якщо у Львові традиційно збірна України купається в променях любові і уваги уболівальників, то відмінна гра команди, харизма головного тренера привели до того, що аншлаги збирала не тільки «Арена Львів», а й Харків, Київ, Дніпро, Запоріжжя. Вболівальника адже не обдуриш: він бачить, що для нього стараються, заради нього б’ються і перемагають, і він платить взаємністю. Національна збірна з футболу знову згуртувала й об’єднала країну. І є таке стійке відчуття, що ця збірна свій головний подарунок своєму вболівальнику, тобто, усім нам, ще не піднесла.

А ми в боргу не залишимося.

Джерело

RelatedPost

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.