Ахметов та його спортивне життя в 90-ті

«Шахтар» за радянських часів вважався міцною, кубковою командою. Але, на жаль для місцевих уболівальників, не більше того. По-справжньому гучних перемог у «гірників» в той час не було. Не було їх і в перші роки української футбольної Незалежності – все та ж міцна, кубкова команда. Ситуація змінилася кардинально з приходом на пост президента «Шахтаря» Рината Ахметова. Але майбутній тріумф супроводжували справді трагічні події…

Недорого, але сердито

У спадок від колишнього Союзу «Шахтар» отримав відмінну футбольну школу. Донецький регіон все так же справно видавав на-гора футбольні таланти. Найяскравіші «зразки» перехідного періоду – Щербаков і Ребров. Та й старожили – Шутков, Ященко, Петров, які пройшли «вогонь і воду» радянських чемпіонатів, в обоймі першої команди «гірників» теж залишалися. Тому як команда «Шахтар» в прем’єрному чемпіонаті України розглядалася в числі трьох головних претендентів на титул поряд з «Динамо» і «Дніпром». Але ось як клуб «гірники» в той непростий час помітно поступалися і киянам, і дніпропетровцям. Перші могли похвалитися заступництвом силових структур і відомств, так і регулярними продажами лідерів команди за кордон, що приносили дзвінку валюту, другі ж продовжували залишатися під опікою, здавалося, вічного «Південмашу». З

цього приводу «Шахтарю» особливо не було чим похвалитися. Зруйнована політична система величезної країни поховала під своїми уламками і міць багатьох економічних об’єктів регіону. Футбольний клуб «Шахтар» (як госпрозрахункова структура), утворений взимку 1989 року (практично в один час з утворенням ФК «Динамо» (Київ), гостро потребував живих грошей.

Ахать Брагін

І гроші знайшлися. Пристрасний уболівальник «Шахтаря», місцевий підприємець Ахать Брагін, що сколотив непоганий капітал в той каламутний час, зголосився підтримати головний футбольний талісман регіону. Ахать Хафізович вкладав непогані кошти в клуб і команду, але про серйозні завдання тоді ніхто вголос не говорив. Та й не вголос теж. Брагін був непублічною особистістю, і якихось серйозних програмних його інтерв’ю в якості президента «Шахтаря» не збереглося. Він просто хотів, щоб його «Шахтар» грав так само, як і «Шахтар» його дитинства – боровся за кожен м’яч, і вболівальникам було не соромно.


Ахать Брагін

За Брагіна найвище досягнення «Шахтаря» – срібні медалі в сезоні 1993/1994. Спробували «гірники» на смак і єврокубки. Залишився гіркий присмак – ганебна поразка від норвезького «Ліллестрема», невдача в матчах з «Брюгге». Одним словом, донеччани продовжували залишатися все ще провінційним футбольним клубом. «Міцним, кубковим», але не більше того. Хоча і знали собі ціну. Якось довелося почути одну бувальщину-небилицю, як практично всесильний в той час президент київського «Динамо» Григорій Суркіс звернувся з проханням до Ахатя Брагіна – віддай, мовляв, мені в команду Валерія Кривенцова і Сергія Попова. Причому прохання те було схоже, швидше, на ультиматум. Брагін відповів жорстко. І обидва об’єкти динамівської уваги залишилися в Донецьку. Більш того, після розмови з Суркісом Брагін нібито в два рази збільшив зарплату цим футболістам. Так, про всяк випадок.

15 жовтня 1995 року

Життя Ахатя Брагіна обірвав резонансний вибух на стадіоні «Шахтар» восени 1995 року. З чуток і розрізнених повідомлень в тодішніх ЗМІ вдалося з’ясувати, що той замах на президента «Шахтаря» був далеко не першим. І навіть не другим. Але чи то випадок, чи то доля уберігали Брагіна від загибелі. Але, як виявилося, не вберегли. Ахать Хафізович, за словами його близького оточення, передчував близьку смерть, але шкодував лише про те, «що прожив так мало».

Як вдалося дізнатися набагато пізніше, після загибелі Брагіна, коли були встановлені не тільки імена організаторів вбивства, але і подробиці тієї страшної події, бандити спочатку хотіли збити літак з командою «Шахтаря» на борту і її президентом – під час посадки або зльоту. Ще один варіант замаху – вибух на стадіоні під час матчу «Шахтаря» проти «Брюгге». Але на тому поєдинку Ахатя Брагіна на стадіоні не виявилося, і вбивцям довелося відкласти свої наміри на наступний календарний матч. 15 жовтня 1995 року під час поєдинку чемпіонату України «Шахтар» – «Таврія», Ахать Брагін, піднімаючись на ВІП-трибуну стадіону «Шахтар», загинув від вибуху радіокерованої бомби. Разом з Брагіним загинули ще п’ятеро осіб (його охорона), троє отримали серйозні поранення. Тіло Брагіна було настільки понівечене вибухом, що його вдалося ідентифікувати лише по руці, на якій був годинник «Ролекс».

Вболівальники і учасники того матчу не постраждали. Вибух був спрямований виключно в район ВІП-ложі, тому інші сектори стадіону і поля не зачепив. Правоохоронці досить оперативно вивели людей зі стадіону…

11 жовтня 1996 року

«Шахтар» довго приходив до тями від тієї страшної трагедії. Після загибелі Брагіна пройшов практично рік, після чого у «Шахтаря» з’явився новий президент. 11 жовтня 1996 року «гірників» очолив Ринат Ахметов, друг і фактично права рука загиблого Брагіна.


Рінат Ахметов, Віктор Прокопенко, Равіль Сафіуллін і Валерій Яремченко

Спочатку про молодого президента «Шахтаря» було дуже мало інформації. Розповідали навіть, що Ахметов не дуже-то і хотів вплутуватися в цю справу, оскільки більше за футбол любив бокс, яким займався на серйозному рівні. Так це чи ні, зараз вже і не важливо. Тому що з появою нового президента «Шахтар» вийшов абсолютно на нову орбіту. Уже тоді, восени 1996-го, Ахметов прийняв рішення побудувати сучасну навчально-тренувальну базу для команди. І через три роки красуня-база в Кіршах була здана в експлуатацію.

А в 1997 році «Шахтар» виграв перший трофей за Ахметова – Кубок України. Саме тоді, після того матчу, Ринат Ахметов зробить гучну заяву: «Шахтар» обов’язково виграє золоті медалі чемпіонату України». Тоді в ці слова вірили, в кращому випадку, лише одиниці з найближчого оточення молодого шахтарського президента. Донецька команда була тоді непоганою, але все одно не врівень київському «Динамо». Все такою ж – «міцною, кубковою». Пам’ятається, в 1998-му, в Кубку УЄФА «Шахтар» зустрічався з нехитрим і маловідомим швейцарським «Цюріхом». На «папері» донеччани виглядали фаворитами, але в першій же грі – на виїзді – пропустили чотири сухих м’ячі. І в Донецьку гості виглядали більш переконливо, особливо в першому таймі, який вони виграли 2:1. Але в другій половині гри «гірники» зуміли вирвати перемогу – 3:2. Перемога ця була як підсолоджена пігулка. Особливо для київських уболівальників, які вже знову звикли до гучних перемог «біло-синіх». Але тоді президент «Шахтаря», за визнанням очевидців, «виписав» всій команді і тренерському штабу хороші преміальні: «за проявлений гірницький характер». Хороша міна при поганій грі, чи не так?

Але пройде зовсім небагато часу, і «Шахтар» стане спочатку другою силою в українському футболі, а потім і візьме свій перший чемпіонський титул. Ахметов дотримається свого слова. Як стримає і обіцянку виграти європейський Кубок.

Але це ви і так знаєте.

Джерело

RelatedPost

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.